Правда да приказка (Белецкий-Носенко)

Материал из Викитеки — свободной библиотеки
Правда да приказка
автор Павел Павлович Белецкий-Носенко, переводчик неизвестен
Оригинал: язык неизвестен, опубл.: 1800. — Источник: az.lib.ru • На малороссийском наречии.

Білецький-Носенко Павло Павлович

Правда да приказка

Раз Правда голая, як народила мати.

Згадала вирнути колодця ізо дна,

Щоб між людьми такого пошукати.

Кому б іще вона не ввірилась нудна,

В якого одігріться в хаті.

І де то? Ще здалі

Втікають геть од ней миряни й королі,

Ідо змарнілої нема ні е ком жалі!

Ледве не здубла нещаслива.

Аж ось споткалася з ней

Приказка жартлива.

Легесенька, не йде — на цппочках біжить,

В одежі пестрої, є міньойнної киреї,

В каміннях дорогих, мов жар, уся бринить,

Здається, що нема і приступу до неї,

Но ласкава до б сіх, пустує, реготить.

Оте ж на ній, що є, як роздивиться зблизьку.

Все мишура да скло й здає такого лиску;

Мов самоцвітнеє каміння те горить.

«Здоров була, — здалі кричить, — кохана тітко!

Відкіль се ти взялась? Тебе давно не видко;

Що робиш на шляху?» — «Мов за гріхи.

Як бачиш, ізгинаю, —

Їй Правда одвіча. — Ось не знайду стріхи.

Де б одогрітися, і злючих проклинаю.

Прохалася в палаци до царей,

В будинки до паніє, у хати до людей, —

В попілицю женуть, як сатани, бояться;

Оце вже хочу знов

В безодню заховаться!»

«А мене всяк зове брехней, а, поздороє,

Шанує да кохає;

Хто є — без мене рта на сміх не розтуляє.

Да й всім я тямлю, що коли йому казать;

А ти мні не здивуйся, тітко.

Що 'це тобі скажу: так не годиться, бридко

У вічі людям лізть, як народила мать,

І щиро в вічі есім колоть і доїдать.

Ось одягни мою мільйонную кирею.

Так приховавшися і лестю та брехнею,

Покращаєш зовсім, одміниш лик пісний!

Да як прийматиме тебе люд навісний;

Ось ке лиш! І мені з тобою буде краще:

Розумний за тебе й мене прилаше,

А дурень і пишний

Зо мной не вижене тебе, ніби ледаще!»

З'єдналась Правда із Брехнею.

І з той доби під іменем Приказки

Не одстає од ней

І заробляє од людей стріху і ласки.