Страница:Афанасьев. Народные русские легенды. 1914.djvu/256

Материал из Викитеки — свободной библиотеки
Перейти к навигации Перейти к поиску
Эта страница была вычитана

міжъ людьми? Нехай-же, каже, стануть вони собаками и грызутця.

„Идемо, ажъ ходять воли въ такому спашу, що й рігъ невидно съ трави, а самі худі, худі, якъ дошка. А біля іхъ ходятъ воли по самій землі—ни травинки підъ ногами нема, да жиръ ажъ по землі тиліпаетця. Отъ дідъ и каже: оце, що худиі воли, то то багаті люде, що жили самі въ роскоші, а біднимъ не помагали; а ситиі воли, то то бідні люде, що одъ свого рота одиймали та старцямъ изъ посліднёго давали. Отъже вони теперъ и ситі й напоені, а тиі пороги въ спашу, та худі, якъ дошка[1].

„Идемо, ажъ міжъ двома дубами горитъ у поломъі чоловікъ и кричить: ой, пробі! укрийте мене, бо замерзну! ой укрийте мене, бо замерзну! Дідъ и каже: оце той чоловікъ, що просився до его зімою въ хату подорожній, а на дворі була метелиця та хуртовина, а вінъ не пустивъ, дакъ той и змерзъ підъ тиномъ. Оце-жъ теперъ вінъ горить у поломъі, а ему ще здаетця, що холодно, и терпить вінъ таку муку, якъ той подорожній терпивъ одъ морозу.

„Идемо дальшъ, коли лежить чоловікъ коло криниці; тече ему рівчакъ черезъ ротъ,

  1. Сличи съ литовскимъ разсказомъ (Litauische Märchen etc., von A. Schleicher, стр. 71—75).
Тот же текст в современной орфографии

миж людьми? Нехай же, каже, стануть вони собаками и грызутця.

Идемо, аж ходять воли в такому спашу, що й риг невидно с трави, а сами худи, худи, як дошка. А биля их ходят воли по самий земли — ни травинки пид ногами нема, да жир аж по земли тилипаетця. От дид и каже: оце, що худии воли, то то багати люде, що жили сами в роскоши, а бидним не помагали; а ситии воли, то то бидни люде, що од свого рота одиймали та старцям из послиднёго давали. Отъже вони тепер и сити й напоени, а тии пороги в спашу, та худи, як дошка[1].

Идемо, аж миж двома дубами горит у поломы чоловик и кричить: ой, проби! укрийте мене, бо замерзну! ой укрийте мене, бо замерзну! Дид и каже: оце той чоловик, що просився до его зимою в хату подорожний, а на двори була метелиця та хуртовина, а вин не пустив, дак той и змерз пид тином. Оце ж тепер вин горить у поломы, а ему ще здаетця, що холодно, и терпить вин таку муку, як той подорожний терпив од морозу.

Идемо дальш, коли лежить чоловик коло криници; тече ему ривчак через рот,

  1. Сличи с литовским рассказом (Litauische Märchen etc., von A. Schleicher, стр. 71—75).